Чому туалетна вода називається туалетною

Початок назви туалетна вода йде корінням у давнину. Використовувати арома-суміші близькі до туалетної води почали ще в стародавньому Єгипті. За легендою, цариця Клеопатра підкорила серце воєначальника Марка Антонія не тільки привабливою зовнішністю, а й спокусливою аурою свого аромату. Єгипетська правителька настільки сильно любила парфумерію того часу, що наказувала змочувати аналогічним розчином вітрила кораблів.

Пізніше ароматна вода стала популярною в античному світі, ставши ознакою розкоші та багатства. В амфітеатрах стародавнього Риму та стародавньої Греції, подобою запашної води обрамляли навіси та тканини для створення містичної аури. У містах Римської імперії у святкові дні легкі благовіння били з фонтанів. На великих бенкетах подібні арома-суміші виплескували зі спеціальних срібних амфор для створення святкової атмосфери. Іноді деякі гості таких застолій втрачали свідомість від таких рясних пахощів.

Далі першість у виробництві парфумерних продуктів взяли на себе арабські майстри 12 століття. Відкривши для всього світу дистиляцію спирту разом із пелюстками квітів та трав, тим самим створюючи арома-продукти близькі до сучасної туалетної води.

Поступово парфумерія набирала популярності серед знаті європейських країн. Так, наприклад, Королева Вікторія користувалася ароматною водою на основі мускусу. Єлизавета перша воліла душитися ароматами на основі кольору фіалки. Король Франції Людовік чотирнадцятий, любив наносити на свої сорочки арома-суміш із квітів апельсина та троянди, спецій та алое. Називаючи цей склад "божественною водою" або "небесною водою".

В епоху Просвітництва, було кілька типів парфумерної продукції, одеколони та запашні води. У більшості вони являли собою спиртові настоянки на екстрактах квітів, цитрусових та пряних трав. Застосовувалися не тільки для ароматизації тіла, але і як антисептики, гігієнічні засоби, лікувальні склади, і навіть у вигляді міцного алкоголю, який приймали внутрішньо. Тобто звичний сьогодні термін (Eau de Toilette) на той час означав, що засіб може використовуватися для всіляких косметичних процедур.

У побут значення туалетна вода (eau de toilette) увійшло в 17 столітті, вперше у Франції. У дослівному перекладі з французької мови слово eau – означає "вода", toile – означає "тканина" або "полотно", а слово ette – це зменшувальний суфікс іменників. У той час термін eau de toilette можна перевести як рідину для змочування тканини. Такою ароматною тканиною в ті часи протирали область шиї та обличчя. У значенні парфумерного продукту, туалетну воду почали називати лише на початку 18 століття.

Також одне з авторств цьому терміну приписують Наполеону Бонапарту, великому поціновувачу запашної води. Коли Наполен був на засланні на острові Святої Олени, у нього закінчився одеколон. У далині від паризької розкоші він розробив свою арома-композицію на базі бергамота, назвавши її - eau de toilette.

З кінця 17 століття словом toilette, у Франції називали затишну кімнату, де жінки могли навести красу та привести себе в порядок. В якій знаходився столик із запашною водою, гребінцями для волосся та дзеркалом. Так само словом туалет у ті часи називали жіночі сукні.

Значення фрази "туалет" як приміщення для відправлення природних потреб, узвичаїлося в Європі тільки в кінці 19 століття.

Туалетна вода сьогодні, це парфумерний продукт у складі якого 7-10% ефірних олій, розчинених у спирті 75-80%. На відміну від парфумованої води, в туалетній воді більш виражені початкові ноти та ноти сердця, за рахунок чого вона звучить ненав'язливо і легко. Рекомендований час для застосування туалетної води це день, весна та літо.